Наодинці з карантином

Я не знаю, наскільки добре я вмію писати, але на 54 день самоізоляції відкриваєш в собі нові таланти і можливості…

Здається, що всі люди поділились на три групи: перші панікують, і купують весь на світі туалетний папір та запаси гречки, другі – не панікують, але вважають, що карантинні обмеження необхідні. Треті ж – переконані, це все це робиться навмисно, заради виконання якогось плану, і ніякої безпеки карантин нам не приніс.

Я не знаю, до якої групи людей віднести себе. Я дотримуюсь всіх можливих та неможливих заходів безпеки. Однак, відверто кажучи, мені вже набридла вся ця ситуація. Найкрасивіша пора року проходить повз мене, і не дивлячись на те, що десь глибоко в душі я дуже сильно не хочу захворіти, не хочу, щоб хтось з моїх близьких пережив все те жахіття, яке пов’язане з цим страшним захворюванням та лікарнею, хочеться спостерігати за природою не лише на екрані монітора…Хочеться спілкуватися зі своїми друзями і колегами не в Zoom, а в аудиторії. Spirit, communication, respect – це не просто слова на стіні коледжу, це ідея. Але як підтримати командний дух, коли ми всі за десятки, а то і сотні кілометрів один від одного?… Як правильно будувати комунікацію, коли засіб для цього лише один – онлайн-конференція? На ці питання відповідь у кожного своя…

За час карантину багато сфер мого життя перейшли в онлайн – покупки, спілкування, навчання. Як виявилося, час в інтернеті можна проводити дуже продуктивно). Я швидко адаптувалася до навчання по Zoom, і впевнено можу сказати, що особисто моя продуктивність зросла. Я не прив’язана до графіку занять, працюю в своєму ритмі. Не витрачаю час на дорогу до коледжу – тому з’явився час на хоббі та заняття спортом, які останнім часом поступилися місцем навчанню.

Світ змінюється щодня, і ставить перед нами виклики. Пандемія – один з них. Це як лакмусовий папірець, що показує, хто з нас не готовий покидати зону комфорту. Це доречний час для того, щоб подивитися на себе справжнього критичним поглядом і працювати над своїми недоліками. Але я дуже хочу повернутись до швидкого та нестерпного ритму свого життя з усіма його плюсами та мінусами. Хочу читати в метро, не висипатись, ходити гуляти без маски та без обмежень.

Здається, що втративши свободу, я зрозуміла, наскільки вона важлива для мене. І думаю, що я далеко не одна…